Ситуація, що склалася з Любов'ю Шагадіною, не вкладається у рамки моралі,
оскільки вісімдесятирічну жінку тягають судами вже не один рік. І все -
через бажання володіння іншою особою її житлом.

Щоправда, суди - не єдиний прикрий момент, що змушує стареньку жінку
плакати і шукати помочі усюди: від адвоката до президента. Але українські
реалії такі, що усі скарги, що пишуться "на гору" спускають донизу, і
людина так і залишається беззахисною перед місцевими чиновниками, які і
порушують її права.

Любов Леонтіївна стала заручником шахрайських дій з боку громадянки Р., яка
вирішила заволодіти її майном, та дій деяких посадових осіб, які, виходячи
за рамки своїх повноважень, сприяли громадянці Р. у здійсненні нею
задуманого.

Все почалося банально просто. До жінки після смерті її єдиного сина
завітала дівчина, що була дочкою співмешканки її покійного сина. Вона і
запропонувала бабусі свою допомогу у приватизації житла, а також допомогу в
утриманні.

Старенька, що закінчувала школу за царя Гороха, не думала, що стане
об'єктом шахрайства, а тому без вагань довірилась дівчині, яка прийшла у
слушну нагоду втішити бабцю після смерті годувальника.

Як дівчина з бабусею домовлялись, тепер буде з'ясовувати суд (який постійно
переноситься, неначе судді чекають на бабусину смерть), проте говорити про
шахрайство як таке певні підстави у бабусі існують, оскільки, як
з'ясувалося згодом, оформлення документів на приватизацію квартири і
отримання ідентифікаційного коду відбулось без відома старенької, проте в
усіх документах стоять її підписи. Хоча довіреності на здійснення будь-яких
операцій від її імені старенька молодій жінці не надавала.

"Зрозумівши, що мене обманули, я попросила у Р. копію документа, котрий був
оформлений у нотаріальній конторі, і пішла з ним до сусідів, які мені
переклали кожне слово, і пояснили, який документ я підписала, і я
дізналась, що за мене зробили приватизацію та розписалися в документах: на
заяві РЕКА, за отримання свідоцтва про право власності на житло, в
документі про реєстрацію цього свідоцтва в КП "БТІ". Але більш всього мене
вразила наявність коду, виданого ДПІ в м. Красний Луч, за який я повинна
також була розписатися", - розповідає Любов Леонтіївна.

Звісно, що адвокат бабусі (що працює на добровільних засадах, оскільки у
старенької грошей немає) подав на графологічну експертизу, але і ця
процедура суттєво затягується, оскільки на місцевому рівні у самому місті
Красний Луч ніхто не зацікавлений у тому, щоб допомогти бабусі розібратись
у конфліктній ситуації.

Сама Любов Леонтіївна вже нині може вважати себе юридично захищеною
особистістю, оскільки вона зі своїми скаргами вже зверталась не до однієї
інстанції, але усі вони повертались до влади міста Красний Луч, і на цьому
все закінчувалось. Хоча тепер вже у судовому порядку бабуся хоче
витребувати від Державної податкової інспекції у м. Красний Луч свою заяву
на ім'я начальника ДПІ у м. Красний Луч з проханням присвоїти та видати їй
ідентифікаційний номер (хоча вона її не писала), а навпаки писала заяви про
неприсвоєння, журнал ДПІ у м. Красний Луч про отримання ідентифікаційних
кодів, зі своїм підписом у отриманні ідентифікаційного коду, а також
витребувати від КП "Бюро технічної інвентаризації" Краснолуцького виконкому
усі документи, які начебто повинна була підписувати саме старенька.

Проте суди постійно переносяться. Судді не пояснюють, чому вони так
зацікавлені у затягуванні процесу, хоча (з погляду на вік старенької) і так
зрозуміло, чому представники офіційних структур розтягують цю справу як
гумку. У старенької реальних спадкоємців немає, а той, хто оформив житло на
себе, - в боргу не залишиться.

УНІАН 2010.10.28 11:46

http://human-rights.unian.net/ukr/detail/195458