Визнання недійсними свідоцтв і міжнародних реєстрацій на товарні знаки

Відкрив цей захід заступник голови Державного департаменту з інтелектуальної власності Міністерства освіти та науки України Дмитро Дмитришин, який констатував щорічне збільшення кількості судових справ у сфері захисту інтелектуальної власності. Так, за словами пана Дмитришина, десять років тому у провадженні судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій знаходилося близько 50 справ, у яких одним з учасників виступало Міністерство освіти і науки України та/або Державний департамент інтелектуальної власності і ДП «Український інститут промислової власності». А минулого року таких справ було 515. Причому більшість із них стосується такого об’єкта права інтелектуальної власності, як знаки для товарів та послуг. Предметом спорів є визнання недійсними свідоцтв на знаки для товарів та послуг, дії міжнародної реєстрації знака, рішення Держдепартаменту, а також дострокове припинення дії свідоцтв на знаки для товарів та послуг і міжнародної реєстрації знака.

Визнання недійсними свідоцтв на торговельні марки є одним зі способів захисту порушених, невизнаних або оспорених прав. Саме тому сьогодні, за словами патентного повіреного, заступника директора патентно-юридичної фірми P&M Partners Миколи Потоцького, частішають випадки визнання недійсними свідоцтв на торговельні марки на підставі того, що вони відтворюють об’єкти авторського права без згоди на це осіб, яким належать авторські права на такі об’єкти. «Оптимальний механізм визнання недійсними свідоцтв на торговельні марки, що відтворюють об’єкти авторського права, має передбачати такі основні етапи, як: установлення факту порушення, визнання або оспорення авторських прав; установлення належності авторського права на об’єкт, який відтворює торговельна марка; установлення факту відтворення торговельною маркою об’єкта, права на який належать позивачу; установлення факту відомості на території України творів науки, літератури і мистецтва в разі відтворення зареєстрованим позначенням їх назв, цитат або персонажів з них», – зазначив пан Потоцький.



Коментар учасника

Патентний повірений України, директор патентно-юридичної фірми P&M Partners Дмитро КАРТУШИН:

– Процесуальні норми Цивільного процесуального кодексу України, Господарського процесуального кодексу України та Кодексу про адміністративне судочинство України визначають, що особа має право в порядку, встановленому кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод і інтересів.

Законодавчі норми повною мірою захищають виключні права власника свідоцтва на знак. Але подача заявки на реєстрацію охоронного документа не є і не може бути порушенням прав власника іншого об’єкта права інтелектуальної власності щодо заборони на використання цього об’єкта. При визнанні недійсним охоронного документа предметом доказування у справі є невідповідність об’єкта умовам надання правової охорони, а не доведення факту використання іншого об’єкта права інтелектуальної власності.

Тому, якщо позивач бажає довести порушення свого права, він не може зробити це шляхом «сухого» посилання на норми закону і декларативного твердження про наявність у нього права дозволяти й забороняти. Позивач має показати реальний конфлікт, що виник на спільному ринку, де діють обидві сторони, або навести фактичні дані щодо можливості виникнення такого конфлікту.

Поняття «інтерес» має тлумачитись у судових справах саме в юридичному розумінні, а не в етимологічному, загальносоціологічному, психологічному чи будь-якому іншому, у якому зазвичай намагається тлумачити його позивач. Це дозволяє стверджувати, що пред’явлення позову за відсутності в позивача порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи інтересу може розглядатися щонайменше як зловживання правом.
http://www.legalweekly.com.ua/article/?uid=1929